Воронка виснаження
Загалом, ми потрапляємо в цю воронку, коли втомлюємося і починаємо відмовлятися від «необов’язкових» активностей. Начебто це розумно, але тут є пастка. Проблема в тому, що ми, як правило, прибираємо саме те, що нас підживлює і приносить радість.
Воронка починає звужуватися, у нашому житті залишається дедалі менше приємних «дурниць». Ми поступово відмовляємося від хобі, спорту, соціального життя. Тобто від тих речей, які забирали час, але давали сили й робили нас щасливішими.
А потім (у найсумнішому випадку) наше життя взагалі зводиться до однієї лише роботи та інших обов’язкових справ, які ще більше виснажують наші ресурси. Нам здається (і цілком справедливо), що на щось інше у нас немає ні сил, ні часу. І ми опускаємося все нижче й нижче цією клятою воронкою, по дорозі підхоплюючи неприємні симптоми.
І зрозуміло, що катаються на цьому пекельному атракціоні найвідповідальніші й найпрацьовитіші люди. Наприклад, вчителі (привіт, професійне вигорання!).
Наскільки я розумію, тут дуже важлива профілактика і вирощування здорового пофігізму. У цей цикл краще просто не потрапляти. Але якщо вже знаходиш себе у воронці, можна спробувати виконати просту вправу з MBCT — сісти й скласти список своїх повсякденних справ, а потім проаналізувати: що мене виснажує, а що підживлює.
Трохи поплакати, а потім спробувати відновити баланс. Наприклад, зусиллям волі додати ресурсні заняття — витягнути себе на прогулянку, сходити в басейн, зустрітися з друзями.
Швидше за все, буде опір і бажання забитися в нірку (або ще попрацювати). Що ж, можна сказати собі, що це такий експеримент. Подивимося, що вийде — гірше навряд чи стане, ми й так на дні.
Анна Солоніна
Докладніше в книзі «Свідомість » Пенмана і Вільямса